Тополина мелодія для директора

МУЖНОСТІ пані Наталі додали й тополі. Коли розійшовся дим від ракетного удару і замість школи зосталися вирва й купа уламків, люди побачили… вцілілу алею, ровесницю «Сузір’я», що із 1971 року дарувала затишок кільком поколінням оріхівців. Дерева, посічені осколками, життєствердно височіли над понівеченою територією. Це було так потужно і зворушливо, так потрібно містянам, щоб набратися сил і далі жити гідно, не збиваючись із ритму.

Школа й до війни, в «ковідні» часи, працювала дистанційно, але колектив був, як мовиться, на відстані руки. І з неба на рідне місто ще не летіло смертоносне залізяччя. І всі були живі… Війна докорінно перекроїла долю «Сузір’я». Перший приліт ворожої ракети був 21 травня 2022-го, будівля зазнала пошкоджень, однак встояла. А у квітні 2023-го окупанти довершили чорну справу.

Велика освітянська спільнота зазнала тяжкого удару. Слід було це перетерпіти, працювати далі, вже у Запоріжжі. Згуртувалися, налагодили зв’язки. Нині в опорному закладі навчаються 724 учні, а разом із чотирма філіями — 1196. У Запоріжжі та області перебуває 709 дітей, за кордоном — понад дві сотні. Їх навчають 104 педагоги — певна річ, дистанційно, проте мають можливість особисто зустрічатися з багатьма вихованцями. Людям важко, бо залишили в Оріхові обжиті домівки, і щоранку цікавить одне: куди прилетіло? Нема й дня без невтішних повідомлень із рідного міста... Дехто мешкає в гуртожитку, більшість педагогів і директор винаймають житло. Затратно, але іншого виходу нема.

Минулий навчальний рік видався вкрай складним. «Ми змогли вивезти з Оріхова лише частину вцілілого майна, його ніде було розміщувати, — розповідає Наталія Степанівна. — Боліла душа за понівечену потужну матеріальну базу... Наша школа раніше постійно розвивалася, брала участь у грантових проєктах, ми разом із дітьми облаштовували комфортне навчання. Якраз перед війною зробили капітальний ремонт спортзалу, там усе було нове. Та не встигли провести жодного уроку... Постраждав шкільний архів, згоріла прекрасна бібліотека. Дещо вчителі рятували самотужки. Тож у нових умовах нам належало зібрати всю волю в кулак і відроджуватися в новому форматі».

Світ не без добрих людей: оріхівських освітян підтримав Запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді «Грані», надавши притулок. Тож завдяки директорові закладу Сергію Богданову на новому місці їм затишно. У них є робочі кімнати, столи, ноутбуки.

— Нас із цим керівником пов’язує давня співпраця, — говорить пані Наталія, — адже до війни на базі філій «Сузір’я» успішно працювали чотири гуртки «Граней». Тепер оріхівські учні також займаються в секціях, беруть активну участь у конкурсах, фестивалях, мають значні досягнення і перемоги. Ми цінуємо таку підтримку.

Директор переконана: навчання й виховання дітей не можна відкладати на кращі часи, це треба робити тут і зараз. Тому педколектив у постійному пошуку, русі заради розвитку. Звичайно, подбали й про безпеку під час повітряних тривог. У складний час «Сузір’я» підтримують благодійні фонди, завдяки державній допомозі є підручники, канцелярське приладдя, спортивний інвентар, харчі. Отримала школа і такі потрібні для навчання ноутбуки та планшети для дітей пільгових категорій і обдарованих учнів та вчителів — це вже спасибі спонсорам.

Найвищою нагородою для педагогів є успіхи їхніх вихованців. Минулий навчальний рік попри труднощі всіх порадував: понад сто учнів закінчили його на «відмінно», свідоцтво з відзнакою одержали 17 дев’ятикласників, серед 54 випускників — 13 золотих медалістів і два срібних.

— Нам усім дуже хочеться додому, — зізнається пані Наталія. — Ми мріємо і твердо віримо: повернемось і відбудуємо «Сузір’я». Батьки запевняють, що працюватимуть не покладаючи рук. А першо­класники мене розчулили до сліз: намалювали майбутню школу — з розкішним зимовим садом, який у нас був, клумбами. Колись таку квітучу оазу радості плекав наш директор Володимир Іванович Галич. Із його легкої руки розкошували в коридорах пальми, милували око троянди в розарії, розвивались яблуневий сад із 90 дерев, березова алея, дендропарк. Уже після нього ми свято підтримували традицію озеленення, а тепер візьмемось за це з новою силою.

Але щоб усе збулося, потрібна Перемога. Школа її чекає і дякує захисникам. Шанує пам’ять тих, хто віддав за Україну найдорожче — життя.

— Невимовно тяжко ховати своїх колишніх учнів, золоту нашу молодь… — зітхає Наталія Степанівна. — Попрощалися з випускником минулих років Дмитром Перцем, іще раніше — з Віталієм Шелудьком, його донька навчається у нас у дев’ятому класі. Подвиг героїв будемо пам’ятати довіку. І навчати діток так, щоб кожен із них досягнув своєї мрії, побудував власну успішну долю і ніколи не забував, якою ціною Україна йшла до Перемоги.

Ганна Кліковка

Газета "Сільські вісті" #40 (20032)

http://www.silskivisti.kiev.ua/20032/index.php?n=53203